Главная > Статьи > Страница8
Сірка у воді зі свердловини.
У воді із свердловин поширені дві форми сірки: сірководень (сульфіди та гідросульфіди) та сульфати, здатні редукуватися бактеріями до сірководню та сульфідів. Обидві форми зазвичай не становлять прямої небезпеки для здоров’я в концентраціях, типових для побутових свердловин, проте роблять воду непридатною для побутового використання через неприємний запах.
Газоподібний сірководень – природний супутник грунтових вод, продукт розкладання органічних речовин. Сірководень виявляється у воді глибоких свердловин, що контактує зі сланцевими або осадовими гірськими породами, вугільними, торф’яними або нафтовими покладами.
Вода також розчиняє сульфати (з’єднання сірки з киснем), що входять до складу різних природних мінералів. Запах сірководню з’являється у воді, в якій сульфатредукуючі бактерії переробляють розчинені у воді сульфати на сірководень.
Вплив сірки на здоров’я людини?
Національне Агентство США із захисту навколишнього середовища (US EPA) вважає сірку вторинним забруднювачем води, що не становить прямої загрози для здоров’я людини. ДСанПіН 2.2.4-171-10, що діє в Україні, не регламентує кількісне значення сірководню в питній воді, проте обмежує межі вмісту сірководню на основі контролю запаху, смаку і кольору води. Також ДСанПіН 2.2.4-171-10 (як і US EPA) встановлює межу загального вмісту сульфатів у питній воді на рівні 250 мг/л. Сульфати надають воді гіркого смаку і здатні надавати проносну дію.
Сірководень надає воді неприємного запаху «тухлого яйця», підвищує швидкість корозії сталі, міді та латуні, робить воду непридатною для приготування напоїв. Високі концентрації сірководню здатні ізолювати іонообмінну смолу, обмежувати працездатність та ефективність роботи систем знезалізнення та пом’якшення на основі «іонного обміну».
Як перевірити воду на вміст сірководню?
Перевірка проби води в лабораторії на кількісний вміст сірководню або навіть просто на органолептичне виявлення запаху сірководню може виявитися складним завданням — газ моментально залишає воду при контакті з атмосферним повітрям. Тому лабораторія його просто не зможе виявити в доставленій Вами пробі води. Тестування на місці джерела води – найточніший метод кількісного та якісного визначення наявності сірководню.
На відміну від тестування води на вміст сульфатів, тестування проби води на вміст сульфатредукуючих бактерій зазвичай не проводиться. Припустити наявність сульфатредукуючих бактерій у воді зі свердловини можна за побічними показниками. Якщо вода містить сульфати в кількості більше 150 мг/л і у воді присутній запах сірководню – його природа походження буде пов’язана з життєдіяльністю сульфатредукуючих бактерій.
ДСанПіН 2.2.4-171-10, що діє в Україні, встановлює межі вмісту для вторинних забруднювачів на основі смаку, запаху і кольору. Вміст сірководню не регулюється нормами ДСанПіН 2.2.4-171-10 через те, що будь-яка концентрація, досить висока для того, щоб становити небезпеку для людини, робить воду непридатною за органолептичними показниками – смаком та запахом.
Які методи усунення проблеми запаху сірководню з води?
Варіанти водопідготовки вибираються в залежності від форм присутності та кількості сірководню. У побутовій водопідготовці для видалення сірководню з води свердловини найчастіше застосовують комбінацію хлорування або аерації з подальшим фільтруванням. Популярність такого методу водопідготовки обумовлена тим, що дозволяє в одному процесі видалити з води три поширені забруднювачі води – сірководень, залізо та марганець.
Аерація, фільтрація та пом’якшення води.
Однак, часто проблема запаху сірководню у воді має природу «вторинного забруднення», з’являється нижче за потоком після магістральних систем водопідготовки та асоційована із запахом сірководню у гарячій воді. Причини цього «вторинного» забруднення – корозія анода в резервуарі водонагрівача, наявність сульфатредукуючих бактерій та сульфатів у воді. Магнієві анодні стрижні у водонагрівачах містять сульфати. Їх корозійне жертовне руйнування звільняє сульфати, а бактерії, в бойлері (у середовищі з низьким рухом води і комфортною для проживання температурою) виробляють сірководень, спрощуючи сульфати. Наявність у гарячій воді з бойлера запаху сірководню прямо вказує на життєдіяльність бактерій, які редукують сульфати. Цю проблему вирішують заміною магнієвого анода на анод на основі алюмінію з подальшим шоковим хлоруванням накопичувального резервуару водонагрівача. Також проблема «первинного» та «вторинного» сірководню просто не існує у системах водопідготовки з безперервним хлоруванням.
Видалення сульфатів з води – надто трудомістке завдання, а безперервне хлорування повністю усуває проблему присутності бактерій сульфатредукуючих в обробленій воді. Для подачі хлорвмісного окислювача застосовують дозуючий насос, який нагнітає в трубопровід розрахункова кількість реагенту пропорційно потоку води. Вода повинна контактувати з хлором протягом 20 хвилин. Це передбачає наявність контактної ємності або довгої «траси» зі статичним міксером нижче за течією води після точки нагнітання хлорвмісного окислювача. Залтшковий хлор і побічні хлорпохідні органічні сполуки видаляють за допомогою фільтра з активованим вугіллям на останній стадії водопідготовки на вході в будинок.
